Жінка планетарної душі

  • 15.02.14
  • 1207
  • 0
Із біографії…
Людмила Вікторівна Цяцька народилася у смт Орілька Лозівського району Харківської області. Закінчила школу із золотою медаллю. початкових класів бачила себе у майбутньому тільки учителем.
 З 1980 року вступила на філологічний факультет (спеціальність – учитель української мови та літератури) до Харківського державного педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди. За розподілом потрапила працювати у с.Комінтерн, потім - у Новоселівку. Починаючи з 1992 року, працює у Нововодолазькій гімнізії (колишня СШ №3), викладає українську мову та літературу, є заступником директора з навчально-виховної роботи. Пише сценарії, прозу. Днями її учень 11-Б класу Дмитро Сівак посів 1 місце на обласному етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАНУ (відділення філософії та суспільствознавства, секція – соціологія).  Має грамоти Президента України, Міністерства освіти і науки України, департаменту освіти і науки Харківської ОДА. Виховує трьох дітей.
За мої 20 років довелося зустріти багато пересічних людей. Та найбільше я вдячна долі за знайомство із особистістю, яка допомогла мені знайти себе. І навіть зараз, коли я пишу ці рядки, серце оповите хвилюванням, бо для мене вона – найкращий критик і духовний сподвижник. Важко підбирати слова із мільйона тих, які можу сказати…Намагатимусь…
Людмила Вікторівна Цяцька свого часу була моїм класним керівником, викладала українську мову та літературу. Пригадую, коли вперше (у п’ятому класі) вона помітила мій потяг до мистецтва пера: потрібно було написати продовження до оповідання Михайла Чубанівського «Вірний». З тих пір у моє життя прийшла творчість, яка згодом переросла у майбутню професію.
Неможливо змусити людину любити щось чи ненавидіти, але Людмилі Вікторівні, здається, вдавалося захопити, зацікавити, здивувати, понести на крилах мови, повести стежинами українського слова… Я знаю, що найбільша її гордість – учні, серед яких Аня Огурцова, Тетяна Біловол, Аня Степаненко, Наталія Ткаченко, Євгенія Мезіна, Світлана Островєрхова, Катерина Сай, Олександра Лиганенко. Усім їм вона віддала частинку свого серця, одна з таких є і у мене. 
Мабуть, у кожного є такий період у житті, коли здається, що пішов хибною стежкою, помилився у виборі. Таке було і зі мною після вступу до університету. І хоча шкільні роки залишалися тільки у пам’яті, я знала, що у будь-який час можу зателефонувати Людмилі Вікторівні за порадою, поділитися своїми невдачами або розповісти про довгоочікувані успіхи. Є люди, яким хочеться довіритися, і вона є саме такою. 
Ні, я не хочу її ідеалізувати чи надто підсолоджувати слова, адже кожний із нас має власні недоліки. Вона відверта, принципова, інколи сувора. Та їй вдається залишатися гармонійною в усій своїй дисциплінованості.
І навіть до сьогодні, коли мене покидає натхнення, я чую впевнений голос Людмили Вікторівни: «Тетяно, все вийде!». Чи можна після цих слів покласти у бік ручку і перестати писати?
11 лютого Людмила Вікторівна святкувала свій День народження, тому від усієї душі хочеться побажати їй, щоб серце квітло радістю, а очі сяяли ніжністю. Міцного здоров’я, великого людського щастя, окриленого настрою!
З повагою,
Тетяна Корженко
Опубликовано в Новая Водолага Последнее изменение 15.02.14

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Новости из социальних сетей

Медиа

  1. Случайное фото
  2. Случайное видео

Авторизация