Історія міст і сіл Української РСР Харківська область. 1966 рік 1086 с.  [ file ]

 

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Нововодолазький район розташований на заході Харківської області. Утворений 7 березня 1923 року. До його складу входять 3 селищні і 12 сільських Рад. Всього в районі 91 населений пункт. Площа — 1,2 тис. кв. км. Населення — 60,9 тис. чоловік.

Район межує на півночі з Харківським сільським, на сході із Зміївським і Первомайським, на півдні з Кегичівським, на заході — з Валківським і Красноградським районами. Через його територію проходять залізниці Харків — Дніпропетровськ, Харків — Севастополь, автомагістраль Москва — Сімферополь.

В районі — 26 колгоспів і 3 радгоспи, які мають понад 88,5 тис. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. понад 70 тис. га орної землі, 13,1 тис. га пасовиськ, 3,4 тис. га сіножатей, 1,7 тис. га багаторічних насаджень. Основною галуззю господарства є рільництво, в якому провідна роль належить зерновим культурам (пшениця, жито, ячмінь, кукурудза тощо). За післявоєнні роки значно розширились посіви технічних культур, головним чином цукрових буряків і соняшнику. Грунтово-кліматичні умови сприяють вирощуванню овочевих культур і картоплі. Розвивається садівництво.

Структура посівної площі основних сільськогосподарських культур у 1966 році була така: озимої пшениці —17,5 тис. га, жита — 2,6 тис. га, ярих зернових (без кукурудзи) — 7 тис. га, кукурудзи — 4 тис. га, цукрових буряків — 4,5 тис. га, соняшнику — 4,8 тис. га, картоплі близько 1 тис. га, овочів — 0,8 тис. га, під парами — 4 тис. га тощо.

За останні два роки (1964—1966) середньорічна врожайність сільськогосподарських культур була така: зернових — 17 цнт, соняшнику — 16,8 цнт, цукрових буряків — 212,5 цнт, картоплі — 64 цнт, овочів — 88,5 цнт з гектара.

Важливою галуззю сільського господарства є тваринництво, яке має м’ясо-молочний напрям. На кінець 1966 року в районі було понад 48 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. близько 20 тис. корів; свиней — понад 36 тис., овець — 10 тис., коней — 2,9 тис. голів, птиці — 196 тис. штук.

За п’ять років (1961—1965) середньорічне виробництво продуктів тваринництва у колгоспах і радгоспах становило: м’яса — 32 тис. цнт, молока — 201 тис. цнт, шерсті — 331 цнт, яєць — понад 2,4 млн. штук. Вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь м’яса — 32,8 центнера.

У 1966 році в районі на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено яловичини 43,4 цнт і свинини 24,2 цнт; надоєно молока 241 цнт, від корови в середньому — 1728 кілограмів.

Процеси сільськогосподарського виробництва в районі рік у рік стають все більш механізованими. На кінець 1966 року машинні парки мали 458 тракторів, 328 різних комбайнів, 326 вантажних автомашин та багато іншого сільськогосподарського реманенту.

Обробіток озимих зернових культур механізовано на 100 проц., ярових (з кукурудзою) — на 75 проц., цукрових буряків — на 58 проц., соняшнику — на 92 проц., картоплі і овочів — на 30 процентів.

За досягнення у виробництві продуктів землеробства і тваринництва в 1965 році 135 передовиків сільського господарства нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Всього за післявоєнні роки нагороджено понад 200 чоловік.

Здійснюючи рішення партії й Уряду, колгоспи в радгоспи району намітили збільшити за п’ятирічку (1966—1970 рр.) валовий збір зерна на 30 проц., технічних культур, овочів і картоплі — на 25 проц., виробництво молока — на 26,4 проц., м’яса і шерсті — на 25 проц., яєць — на 111 процентів.

Промисловість району складається головним чином з підприємств місцевого значення, які виробляють будівельні матеріали і товари широкого споживання. В районі є близько 20 різних підприємств. Загальний обсяг валової продукції промисловості у 1965 році становив 4,8 млн. карбованців. Основні її види: цегла, гіпсоблоки, кварцевий пісок, меблі, одяг, взуття, борошно, крупа, масло, молочні продукти, фруктові соки, безалкогольні напої тощо. Найбільші підприємства — кар’єр кварцевого піску, цегельня, завод будівельних матеріалів, молокозавод, побутовий і харчовий комбінати. Переважну більшість підприємств зосереджено в Новій Водолазі, решту розміщено в селах Новоселівці, Охочому, Просяному, Рокитному і Старовірівці.

Поблизу Нової Водо лаги споруджується потужний завод залізобетонних виробів. Намічено збудувати збагачувальну фабрику поблизу Новоселівського піщаного кар’єру, що використовується для виробництва скла. Розшириться також мережа підприємств побутового обслуговування.

Зростає матеріальний добробут трудящих. У 1965 році в колгоспах району виплачено на один людино-день у середньому по 3 крб. У 1966 році всі колгоспи перейшли на грошову оплату праці. Розгортається житлове будівництво. Тільки за 2 роки (1964—1965) в районі збудовано 650 житлових будинків для робітників, колгоспників, інтелігенції.

У районі добре розвинута торгівля, створено систему культурно-побутового обслуговування населення. Тут є 2 колгоспні ринки, 142 різні магазини, 38 підприємств громадського харчування. Загальний обсяг товарообороту за 1965 рік — 14,2 млн. карбованців.

Високого рівня досягли охорона здоров’я, народна освіта і культура в районі.

У системі охорони здоров’я — 8 лікарень на 600 ліжок, тубдиспансер на 70 ліжок, 3 амбулаторії, 36 фельдшерсько-акушерських пунктів, 6 колгоспних пологових будинків, санстанція та інші установи. Медпрацівників — 792 чол., з них 57 лікарів і 296 чол. середнього медичного персоналу.

У 1966 році тут було 7 середніх, 28 восьмирічних, 20 початкових шкіл, школа-інтернат і заочна школа. В школах — учнів близько 10 тис., вчителів — 576, в т. ч. 2 заслужені вчителі школи УРСР і 8 відмінників народної освіти. Працюють також спеціальні учбові заклади: Липковатівський сільськогосподарський технікум і Рокитнянська школа механізації сільського господарства.

Серед культурно-освітніх установ — Будинок культури, 48 клубів і 40 бібліотек. При Будинку культури працюють народні університети культури і здоров’я. В районі — 124 гуртки художньої самодіяльності, в них бере участь 1327 чол. В усіх клубах та будинках культури є стаціонарні кіноустановки. У 1966 році населення передплачувало 45 тис. прим, газет і журналів. На 1000 чоловік припадало понад 650 примірників.

За роки п’ятирічки в районі достроково буде побудовано 10 шкіл, 5 дошкільних дитячих закладів, 7 клубів, кінотеатр, 17 фельдшерсько-акушерських пунктів.

Значні історичні події відбувались на території району. В роки Великої Вітчизняної війни тут точилися жорстокі бої. Під час наступу радянських військ у 1943 році район двічі переходив з рук у руки. У боях за його визволення особливо відзначився 6-й гвардійський кавалерійський корпус 69-ї армії, яким командував генерал-лейтенант С. В. Соколов. 6 лютого корпус відрізав шляхи відступу групі німецько-фашистських військ, що оборонялась у Харкові. 9 лютого корпус пройшов через Нововодолазький район у напрямі до Мерефи, завершивши обхід Харкова з півдня.

У тилу ворога діяв партизанський загін під командуванням С. О. Либи, який завдавав фашистським загарбникам відчутних ударів. Партизанам всіляко допомагали сотні радянських патріотів.

Остаточно район визволено від окупантів у вересні 1943 року.

Під час тимчасової окупації німецько-фашистські загарбники чинили жорстокі розправи в селах. Вони розстріляли й повісили 580 жителів району, а 5737 чол. — насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини (дані по району в межах 1945 р.). Великих збитків завдали окупанти народному господарству. Вони зруйнували і пограбували всі колгоспи, МТС, радгоспи, промислові підприємства, знищили школи, культурні і лікувальні заклади, спалили приміщення державних установ та понад 4 тис. житлових будинків. Загальна сума збитків, заподіяних господарству району, становила 884 211 тис. карбованців (у довоєнних цінах).

Багатьох уродженців району — учасників Великої Вітчизняної війни — нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.

На території району є історичні пам’ятники — могильники, кургани, залишки земляних укріплень, старовинні будівлі тощо. Біля села Знам’янки добре збереглися залишки т. зв. Турецького валу, збудованого на початку XVIII століття. У селі Рокитному є палац, споруджений у стилі російського класицизму в середині XVIII століття, а також стара церква, збудована в 1805 році, пам’ятник архітектури.

Видається газета «Ленінець» (з 1933 року), орган РК КП України і районної Ради депутатів трудящих.

НОВА ВОДОЛАГА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Нова Водолага — селище міського типу, адміністративний центр Нововодолазького району. Розташована в південно-західній частині Харківської області, в долині р. Вільховатки (басейн Сіверського Дінця). Через селище проходить залізниця Харків — Дніпропетровськ, а на околиці — шосе Москва — Сімферополь. Селищній Раді підпорядковані населені пункти: Бірки, Запорізьке, Зелений Гай, Іваненки, Новоселівка, Онацьківка, Перелісок і Червоносів. У Новій Водолазі налічується 3102 двори і проживає 14,4 тис. чоловік.

Слобода Нова Водолага заснована близько 1675 року селянами і козаками Харківського полку на т. зв. Муравському шляху. Назва слободи походить від річки Водолаги, що вперше згадується в документах 1572 року. З інших письмових джерел відомо про те, що в куті, де сходиться річка Водолага з балкою, харківський полковник Григорій Донець збудував фортецю, навколо якої оселялись переселенці з інших місцевостей України. Це був чотирикутник на 200 саженів. Вали були із залізистого піску і мали кілька залізних гармат. Всередині фортеці стояли одна церква і кілька громадських будівель. Хати мешканців були за валом фортеці. Так описував фортецю і слободу академік Гільденштедт, який відвідав Нову Водолагу в 1774 році.

Спочатку козаки несли сторожову службу, ходили в походи під час воєн з турецько-татарськими ордами. Селяни займались рільництвом, скотарством і домашніми промислами. Але в міру того, як вони втрачали власність на землю, становище трудящих дедалі гіршало. Уже на підставі указу цариці Анни Іванівни в лютому 1732 року слободу Нову Водолагу і село Малу Водолагу, що раніш належали таємному радникові Олексію Дашкову, було передано до відомства Харківського полку в складі «Української лінії».

У складі Харківського полку Нова Водолага була до 1765 року, з 1765 по 1780 рік належала до Азовської губернії, з 1780 — до Харківського намісництва, а з 1797 року — до Валківського повіту Слобідсько-Української (з 1835 року — Харківської) губернії.

З кінця XVII і до середини XVIII століть Нова Водолага була фортецею для захисту південних кордонів Російської держави від турецько-татарської агресії. Населення слободи не раз зазнавало грабіжницьких нападів кримських татар. Татарські орди розоряли і грабували села, захоплювали в полон людей, перетворювали їх на невільників.

В історичних документах розповідається, що в 1686 році Нова Водолага була «потривожена» татарами, які проходили по Муравському шляху. За іншими відомостями орда напала на слободу і зруйнувала її у 1689 році. Сильного спустошення від кримських татар вона зазнавала й пізніше. У 1693 році Нураддін Султан з 15 тис. татар та з загонами яничар вчинив напад на Таранівку, пограбував Малу і Нову Водолаги та ін. села. У 1697 році татари знову підійшли до Нової Водолаги, напали на людей, що працювали в полі, захопили багато полонених. Нового грабіжницького нападу кримських татар хана Давлет Гірея зазнала слобода і в 1711 році.

Населення Нової Водолаги не лише мужньо захищалось від татарських нападів, але й брало активну участь у війнах, що їх вела Росія проти іноземних агресорів. Нововодолазькі козаки брали участь у Кримських походах 1687 і 1689 років, в Азовських походах 1695—1696 рр., у Північній війні 1700—1.721 рр., російсько-турецькій війні 1735—1739 рр., семирічній війні 1756—1763 років.

Вигідне географічне становище Нової Водолаги, зручні шляхи сполучення, близькість великого промислового центру Харкова,— все це сприяло її економічному розвитку на всіх етапах історії.

За переписом 1724 року в слободі було 707 дворів, у 1730 році — 4900 жителів. Тоді ж, у 1732 році тут працювало вже дві церковнопарафіальні школи, а 1749 року відкрито слов’яно-латинське училище.

Багато жителів слободи займалось ремеслом і торгівлею. Ремісники вичиняли шкіри, виготовляли лимарські вироби, шили взуття, одяг і головні убори, займались винокурінням. Розвивалось домашнє виробництво сільськогосподарських знарядь і запасних частин до них, столярних та бондарних виробів У 1780 році в селі було 18 кузень, 34 винокурні котли. На базі багатого родовища цінної глини розвинулось гончарне виробництво. Високоякісний художньо оздоблений посуд нововодолазьких гончарів славився далеко за межами Харківської губернії.

Академік Гільденштедт у 1774 році писав, що в Новій Водолазі особливо багато садівників і гончарів. Зроблені з місцевої глини тарілки і кафлі — міцні, блідо-жовті, черепиця не гірша від голландської.

З другої половини XVIII століття на Слобожанщині розвивалося шовківництво. Центром його стала Нова Водолага. Тут було збудовано шовковий «завод», який мав приміщення для розведення шовкопрядів, а також устаткування для мотання шовку. Шовковий «завод» являв собою звичайну кріпосницьку мануфактуру, робочу силу якої становили приписні селяни.

У 1773 році Катерина II, одержавши рапорт губернатора Слобідської губернії генерал-поручика Щербініна, писала йому про своє задоволення розвитком шовківництва на Україні. Вона зазначала, що казенна слобода Нова Водолага дуже зручна для шовкового виробництва, що у Білевській кріпості є тутові сади і що, враховуючи це, вона видає указ про передачу Нової Водолаги з її слобідками до управління Щербініна для посилення розвитку шовкового виробництва. Указ зобов’язував Катерининську провінціальну канцелярію подавати Щербініну всіляку допомогу щодо піднесення шовківництва.

У Новій Водолазі було створено місцеве управління по шовківництву. В 1800 році воно було ліквідоване, натомість створено інспекцію по шовківництву для Слобідсько-Української губернії. Під наглядом цієї інспекції перебувало 23 плантації у різних містах і селах Слобожанщини. У 1835 році, внаслідок загибелі від сильних морозів тутових дерев, шовківництво занепало.

Поряд з розвитком ремесел у Новій Водолазі розвивалась торгівля. Кожного року тут відбувалось по чотири ярмарки і щотижня по два базари. Нововодолазькі кустарі збували свої вироби і на ярмарках в інших містах та селах Харківської, Катеринославської і Полтавської губерній.

При незначному розвитку товарного виробництва самі кустарі збували свої вироби споживачам. З подальшим розвитком товарного господарства з’являються лихварі-скупщики. Торгівля різноманітними виробами зосереджувалась у лавках і торговельних рядах. Уже в 1780 році Нова Водолага мала 20 м’ясних комор, 51 шевську лавку; в красному і соляному рядах налічувалось 22 торговельні комори і 26 сінних лавок. «Тут є крамниці, в яких завжди можна знайти потрібний крам: паперовий, шовковий, бакалійний»,— писав академік Гільденштедт.

Мешканці Нової Водолаги формально були вільними казенними поселянами, та їхня доля була тяжкою. Гніт самодержавства, утиски поміщиків та інших експлуататорів виявлялися в найрізноманітніших формах. Всі поселяни платили подушний податок та різні побори, виконували військову, подвірну та інші повинності, будували і ремонтували шляхи, мости, греблі, казенні підприємства. У надзвичайно тяжкому становищі були робітники, що црацювали в шовківництві. їм доводилось безплатно працювати з ранньої весни до пізньої осені на шовковому «заводі» і, крім того, виконувати різні повинності та, платити податки. Майстри шовкового «заводу» в скарзі до губернатора писали: «Щодалі більше утискуємось і розоряємось через такі повинності та різні податі».

Населення терпіло від різних пошестей. Так, у 1831 році від холери померло 23 чол., у 1848 — 195. Лікарів тоді не було. Люди «лікувались» у знахарів і шептух, якими Нова Водолага славилась на всю Харківську губернію. Отже, культурна відсталість була характерною рисою Нової Водолаги, як і інших сіл дореволюційної Росії.

У 1849 році жителі слободи зазнали лиха від неврожаю і голоду: «терпіли від неврожаю хліба й овочів, внаслідок чого гинула худоба, люди мучились від цинги, від якої померло 38 чоловік».

З другої половини XIX століття Нова Водолага стала центром волості, до якої належало 17 населених пунктів.

У пореформений період посилюється процес соціального розшарування населення. Виділяється верхівка кустарів та інших власників, яка все ширше використовує найманих робітників, перетворюючи свої майстерні на капіталістичні підприємства. Як свідчать документи, в 1857 році в казенного селянина Івана Абдули був пивоварний завод. На початку XX століття промисловці і торговці Абдули вже володіли механізованим вальцьовим млином, крупорушкою та кількома хлібопродуктовими крамницями. Другий вальцьовий млин належав купцеві Донченку, який також торгував хлібом.

З розвитком капіталізму в сільському господарстві виростав міцний прошарок куркулів, які в селян і поміщиків навколишніх сіл скуповували великі масиви земель. У 90-х рр. XIX ст. в слободі було 10 379 десятин землі, але майже 9/10 належала купцям і куркулям.

Основна маса кустарів все більше потрапляла під гніт лихварів, які по дешевих цінах скуповували в них вироби і перепродували за великі бариші. Наприкінці XIX і на початку XX століть середній денний заробіток робітника в гончарному виробництві становив 30 коп., чинбаря — 70 коп. Робочий день тривав 13—14 годин. Значна частина дрібних кустарів, а також селян розорювалась і йшла в найми до багатіїв.

Сільське господарство в Новій Водолазі було другорядною і мало розвинутою галуззю економіки. Одною з причин було малоземелля. За статистичними відомостями у 1885 році на 1159 дворів, в яких жило 6767 чоловік, припадало 1309 десятин землі, в тому числі 814 десятин орної. Великі масиви кращої землі належали поміщикам. Причому на них були основні родовища глини, за розробку якої гончарі платили землевласникам чималі гроші. Графу Шидловському, наприклад, гончарі платили за кожну яму, з якої добувалась глина, по 6—7 крб. Селяни на своїх земельних ділянках займались здебільшого садівництвом.

Нова Водолага славилась чумацьким промислом. Навіть у 80-х роках, коли в зв’язку з появою залізниць чумацтво стало занепадати, нововодолазці, як зазначає статистик В. Василенко, не припиняли своїх зв’язків з Кримським півостровом. За вози, колеса тощо вони вимінювали рибу і сіль.

Кількість населення в слободі щодалі зростала. У 1892 році тут було 7806 жителів, переважна більшість їх школи не знала. У 1874 році було відкрито двокласне чоловіче і однокласне жіноче земські училища. У 1892 році — Миколаївське двокласне і в 1894 — однокласне училища. Та навчалися в школах переважно діти заможної частини слободи, більшість населення ніякої освіти не мала. За даними перепису 1897 року, письменних людей у Новій Водолазі було: чоловіків — 27,5 проц., жінок — 6,3 процента.

Основна маса населення була позбавлена будь-яких політичних прав і свобод зазнавала свавілля поміщиків, царських чиновників, попів і куркулів.

Народна революція, що вже назрівала на початку XX століття в Росії, захопила своїм впливом і Нову Водолагу. Серед населення зростало невдоволення, посилювались революційні настрої. На політичне піднесення трудящих села впливав великий промисловий центр України — м. Харків, де робітники під керівництвом більшовиків ставали на боротьбу з самодержавством.

У 1902 році в Харківській і Полтавській губерніях знялась могутня хвиля селянських виступів. Селяни Нової Водолаги 2 квітня 1902 року брали участь у розгромі маєтку поміщика Духовського.

В період першої революції 1905—1907 рр. у Новій Водолазі відбувались антиурядові заворушення й виступи. Селяни збирались на сходки, вимагали поділу поміщицької землі, політичних прав і свобод. 11 грудня 1905 року великий натовп зібрався у дворі управи. Перед селянами виступив уповноважений знаменської сільської сходки С. Ф. Юхименко, який запропонував об’єднати зусилля сільських громад й висунути перед урядом певні вимоги. Коли місцеві власті затримали Юхименка, збуджений натовп зажадав його звільнення. Налякані стражники змушені були задовольнити вимогу селян, і Юхименко продовжував свій виступ. «Натовп од його слів,— доповідав стражник дільничному приставу,— був дуже збуджений, вимагав Юхименка в коло, де він … близько години підбурював людей до заворушень». 23 січня 1906 року С. Ф. Юхименка за революційну агітацію серед селян було заарештовано.

Запровадження столипінської аграрної реформи ще більше поглибило класову боротьбу на селі.

В січні 1906 року сільська сходка Нової Водолаги вимагала загальних, рівних і прямих виборів до Державної думи при таємному голосуванні, надання Державній думі законодавчих прав, ліквідації поділу населення на стани і введення єдиного звання «російські громадяни», а також рівних прав для всіх, передачі землі у спільну власність народу, освіти для всіх дітей шкільного віку, свободи спілок і зборів тощо. «Для усунення гострої необхідності в землі і несправедливого користування нею,— говорилось в наказі сходки,— треба передати у спільну власність народу всі землі: державні, удільні, церковні, монастирські та інші… землею повинні користуватись ті, хто оброблятиме її».

Після повалення самодержавства боротьба селянства за землю набула ще більшої політичної гостроти. Трудящі Нової Водолаги на багатолюдних зборах і мітингах палко вітали перемогу соціалістичної революції, рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив Україну Радянською республікою. В січні 1918 року в Новій Водолазі створено волосний ревком, який мобілізовував трудящих на створення нового радянського ладу на селі.

У квітні 1918 року Нову Водолагу окупували війська німецьких імперіалістів та гетьманців. Окупанти відновили буржуазно-поміщицький лад і встановили режим кривавого терору. Та народ лишався нескореним. У масових селянських виступах, що охопили всю Харківщину влітку і восени 1918 року, брали участь і трудящі Нової Водолаги. У січні 1919 року Червона Армія визволила село від петлюрівців.

16 січня 1919 року, з ініціативи командира 159-го полку О. І. Ємця, в селі створено волосний ревком. До його складу входили комуніст Д. С. Оберемок, що був відряджений Валківським повітовим парткомом, А. О. Лиганенко, У. А. Тиндик, К. М. Лиценко та інші.

Велику допомогу трудящим Нововодолазької волості подавала більшовицька організація Харкова, яка відряджала в села своїх представників, інструкторів-організаторів і пропагандистів. У створенні органів Радянської влади брав активну участь інструктор Харківського губвиконкому комуніст Корній Деркач.

Вибори до волосної Ради відбулись 1—3 лютого 1919 року. Було обрано 89 депутатів. До волосного виконкому Ради ввійшли Д. П. Цехмистров, Б. І. Підгорний та інші.

Волвиконком розгорнув роботу по зміцненню радянського ладу, здійсненню політики воєнного комунізму. Особлива увага зверталась на проведення мобілізації до Червоної Армії. Незважаючи на шалену контрреволюційну агітацію куркулів, мобілізація пройшла успішно.

Та активна робота по зміцненню Радянської влади була перервана навалою армії Денікіна, яка захопила майже всю Україну.

Денікінці чинили жорстоку розправу над революційними робітниками і селянами. В Новій Водолазі білогвардійці захопили воєнкома Желізняка, який організовував бідноту на боротьбу з контрреволюцією. Після жорстокого катування білогвардійці повісили його на телеграфному стовпі.

В умовах жорстокого терору денікінців підпільні більшовицькі організації розпалювали партизанську боротьбу в тилу ворожих військ. В районі Нової Водо-лаги діяв партизанський загін під командуванням П. М. Білойвана. У грудні 1919 року Червона Армія, якій допомагали партизани, звільнила Нововодолазьку волость від денікінців. Більшовики відновили органи Радянської влади і встановили революційний порядок.

На загальних зборах жителів Нової Водолаги, що відбулись 5 грудня 1919 року, обрано волосний ревком у складі І. Д. Шестопалова, І. І. Підгорного, П. Ф. Ліщинського, О. Т. Водолажченка та інших. Через кілька днів до складу ревкому ввійшли комуністи П. М. Білойван і Д. С. Оберемок.

Ревком провів велику роботу по зміцненню Радянської влади і створенню місцевих органів управління, підготував вибори до волосної і сільської Рад робітничих і селянських депутатів. Вибори відбулись на початку квітня 1920 року. Головою волвиконкому обрано В. Ф. Дзюбу, головою сільради — Я. Г. Кузьоминського. Було створено відділи волвиконкому, що займались різними питаннями господарства й культури, органи контролю, суд, міліцію тощо.

Радянські органи взяли на облік майно буржуазії, що втекла з Нової Водолаги, провели конфіскацію їхньої землі, розподіливши її між безземельними і малоземельними селянами. Націоналізовано млини, лавки, а також будинки, що належали купцям та іншим визискувачам.

Боротьбу трудящих Нової Водолаги за здійснення соціалістичних перетворень очолили комуністи. На початку 1920 року в селі створено партійну організацію в складі 15 чоловік, яка об’єднувала комуністів Нової Водолаги і сіл Каравана і Ріжитного та Рокитнянської садово-городньої школи. До складу волосного партійного комітету, обраного в 1920 році, входили О. І. Смирнов, М. С. Марачев, В. В. Моргун, С. В. Гребенюк, А. А. Горбатенко та інші. Очолював волпартком О. І. Смирнов.

У червні 1920 року в Новій Водолазі організовано волосний комітет незаможних селян (КНС) у складі 32 чоловік, який став міцною опорою Радянської влади в селі і волості. КНС допомагав у розподілі поміщицьких земель, боровся з куркульством, поліпшував матеріальні умови життя бідноти. Було створено прокатний пункт для допомоги в обробітку землі незаможних селян. За участю комнезаму проводився у волості тиждень трудової сільськогосподарської артілі й комуни, велась агітація за кооперування селянських господарств. Комнезам брав активну участь у проведенні посівної кампанії, в розподілі зерна тощо.

Трудящі Нової Водолаги подавали всіляку допомогу радянським військам у боротьбі проти польських імперіалістів, Врангеля і петлюрівців. Сотні жителів вступили до лав Червоної Армії. Комітет незаможних селян на заклик партії: «Незаможнику, на куркульського коня — і на Врангеля!» посилав до армії добровольців.

У резолюції мітингу, що відбувся 28 травня 1920 року з нагоди мобілізації до Червоної Армії, говорилось: «Ми, селяни і жителі села Нової Водолаги, проклинаємо зрадника українського народу пана Петлюру, який продав польським поміщикам частину селян і робітників і хоче за допомогою польських панських штиків закабалити всю робітничо-селянську Україну, знову на шию робітників і селян посадити поміщиків, всіляких втікачів від Радянської влади».

Партійні і радянські органи докладали багато зусиль для ліквідації куркульського бандитизму. В районі Нової Водолаги вів збройну боротьбу з бандитами загін військ ВЧК, очолюваний Бірюком3. У розгромі банд брав активну участь комітет незаможних селян. За рішенням виконкому волосної Ради і волКНС від 12 лютого 1921 року сформовано збройний загін, яким командував колишній голова Новоселівського ревкому В. В. Моргун. За успішні дії в боротьбі з бандитизмом нововодолазькому загону вручено Червоний прапор Харківського губкому партії.

Після переможного закінчення громадянської війни український народ під проводом Комуністичної партії розгорнув мирне будівництво. Активним помічником партійної організації в боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень у селі були комсомольці, яких очолював Т. С. Підгорний, що згодом став райоргом комсомолу. Секретарем нововодолазького комсомольського осередку, створеного в 1921 році, був С. І. Неборак. До осередку з місцевої молоді входили А. П. Калашник, Й. П. Крамний та інші. Комсомольці проводили політичну і культурно-освітню роботу серед молоді, залучали її до здійснення політики партії на селі.

Населення Нової Водолаги з великим задоволенням зустріло рішення X з’їзду РКП(б) та вказівки В. І. Леніна щодо проведення нової економічної політики. Партійна організація мобілізувала трудящих на відродження промисловості і сільського господарства. Радянська влада подавала велику допомогу селянам в піднесенні землеробства, яке занепало внаслідок війни і посухи 1921 року. Бідноті безкоштовно відпускалося зерно, подавалась грошова допомога. Поліпшувалось забезпечення промисловими товарами. Партійна організація та органи Радянської влади звертали увагу на розвиток кустарно-промислової і сільськогосподарської кооперації. У 1920 році було створено товариства по виробництву шапок і картузів, яке об’єднувало 43 кустарі, по вичинці і переробці шкіри, що об’єднувало 363 кустарі.

Було відбудовано зруйновані мости й будинки. 4 березня 1921 року виконком волосної Ради прийняв постанову про побудову приміщення театру, а 17 квітня того ж року — про будівництво літнього театру. В січні 1922 року економічна нарада при волвиконкомі розглянула питання про електрифікацію Нової Водолаги.

У 1923 році утворено Нововодолазький район, до складу якого увійшло 19 сільрад з 98 населеними пунктами. Це мало важливе значення для дальшого розвитку Нової Водолаги. Районний комітет партії та райвиконком докладали чимало зусиль, щоб перетворити село в справжній центр економічного, політичного і культурного життя району.

Велику допомогу трудящим Нової Водолаги подавали ЦК КП(б)У і Радянський уряд України. В 1923 році Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, що його очолював Г. І. Петровський, взяв шефство над Новою Водолагою. Шефи проводили політичну і культурно-освітню роботу на селі, поповнювали бібліотечний фонд літературою. В січні 1924 року шефи організували районні агрономічні курси для незаможних селян, що оволодівали основами агрономічних знань. Після закінчення курсів кожний слухач одержав бібліотечку для організації агрогуртків 1 2. За допомогою шефів у 1925 році тут збудовано електростанцію, що була однією з перших сільських електростанцій у Харківській області.

У Новій Водолазі побували видатні партійні і державні діячі Г. І. Петровський, П. П. Постишев та інші, які подавали допомогу партійним і радянським організаціям району в розв’язанні складних завдань відбудови й розвитку економіки та культури. 19 грудня 1925 року перед трудящими райцентру і навколишніх сіл виступив М. І. Калінін 3. 20 травня 1934 року Нову Водолагу відвідав О. М. Ярославський, який виступав на районних партійних зборах.

Партійні і радянські органи вживали заходів до поліпшення системи охорони здоров’я. В 1920—1921 рр. в Новій Водолазі діяли лікарня і медична дільниця. В лікарні працювало 18 чоловік медичного персоналу, в тому числі лікар, 2 фельдшери і акушерка. В медичній дільниці працювали лікар, 4 фельдшери і акушерка.

Радянська влада відкрила широкий простір для розвитку культури і піднесення матеріального добробуту трудящих. Партійні і радянські організації здійснювали перебудову народної освіти, розширювали мережу шкіл. У липні 1920 року в Новій Водолазі на базі старих шкіл створено 4 семирічні трудові школи. Трудовій школі №1 присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка. З 1 вересня 1920 року в усіх школах запроваджено викладання українською мовою. Того ж року відкрито дитячий будинок, в якому було 60 дітей. В 1921 році почала діяти профшкола сільськогосподарського машинобудування.

Комуністи і комсомольці розгорнули роботу по ліквідації неписьменності, підвищенню культурного рівня населення. В 1920 році було відкрито масову бібліотеку, в тому ж році в школі відбулась перша демонстрація кінофільму. В 1921 році створено районний сільбуд, який став центром культурно-освітньої роботи в районі.                »

Трудящі відроджували місцеву промисловість і сільське господарство. Та місцева промисловість ще була роздрібненою, кустарною, з примітивними знаряддями виробництва. За статистичними відомостями, у 1925 році в селі нараховувалось близько 900 господарств дрібних кустарів. Найкрупнішими підприємствами були 2 державних млини, олійниця, майстерня для переробки шкір, майстерні пошиву взуття. Сільське господарство теж було роздрібненим і відсталим. Середня врожайність озимої пшениці і жита за п’ятирічку (1925—1930 рр.) становила 54—55 пудів, ярої пшениці — 37 пудів з гектара.

У другій половині 20-х років розгортається суцільне кооперування промисловості. В 1928 році кооперативне товариство «Кустарна справа» об’єднувало 542 кустарі. Кустарно-промислова кооперація мала 5 артілей: «Виробник-чоботар», «Вишивальниця» (згодом ім. Н. К. Крупської), цегельню (згодом артіль ім. XII партз’їзду), ходовий завод (згодом завод ім. 14-річчя Жовтня) та артіль інвалідів.

За роки довоєнних п’ятирічок у Новій Водолазі збудовано нові промислові і комунальні підприємства: ходовий завод, цегельню, пекарню, розширено електростанцію, потужність якої у 1928 році досягла 28 кіловат. Підприємства промислової кооперації випускали різноманітну продукцію: цеглу, меблі, діжки, одяг, взуття, посуд, продовольчі товари та інші вироби.

Великі соціалістичні перетворення здійснилися на основі ленінського кооперативного плану в сільському господарстві. В 1928 році селяни-бідняки організували комуну «Комсомолець», у якій об’єдналось 60 чоловік. Одним з організаторів і першим головою її був С. І. Неборак. Пізніше вона перетворена на артіль «Комсомолець». Серед організаторів комуни, а потім і її головою був А. І. Трипілка, який згодом став головою колгоспу «Червоний прогрес». Активну участь у створенні комуни брав робітник-двадцятип’ятитисячник угорець А. А. Пукач. Комуніст з 1919 року Пукач у 1918—1919 рр. боровся за Радянську владу в Угорщині, був там командиром одного з революційних військових загонів. Після повалення Угорської Радянської республіки емігрував до Чехословаччини, а звідти в 1927 році — до Радянського Союзу.

На початку організації комуна «Комсомолець» мала 315 га орної землі, 28 коней, 43 корови, 10 свиней. Доход становив 56 тис. крб., на трудодень припадало по 76 коп. Господарство комуни зростало. У 1933 році вона мала вже 78 коней, 139 голів великої рогатої худоби і 146 свиней. Доходу — 191 тис. крб. На трудодень комунарам нараховували по 2 крб. 86 коп. грішми і по 4 кг зерна.

Масова колективізація у Новій Водолазі розпочалась у 1930 році. Селяни організували колгоспи: «Червоний прогрес», «Радянський селянин», ім. Фрунзе, «Червоний боєць».

Згодом артіль «Червоний боєць» об’єдналася з артіллю ім. Фрунзе. Колективізація сільського господарства у Нововодолазькому районі була завершена в 1933 році. На той час колгоспи об’єднували 74 проц. селянських господарств і мали 92 проц. посівної площі. На основі колективізації було ліквідовано як клас куркульство.

Партійна організація спрямовувала зусилля колгоспників на організаційно-господарське зміцнення артілей, на підготовку керівних колгоспних кадрів.

Розгорталась трудова активність мас. Комсомольці нововодолазької комуни «Комсомолець» були зачинателями соціалістичного змагання за краще проведення сівби в районі. Вони ліквідували знеосібку у використанні тягла й реманенту, організували виробничі бригади, які включались у змагання за звання ударних. Наскрізні бригади, очолювані комсомольцями М. Батюком і К. Лубенським, бригади телятниць і доярок були кращими в районі.

Колгосп «Радянський селянин» був зачинателем створення фонду соціалістичної взаємодопомоги насінням відсталим колгоспам інших районів області. До плану цієї допомоги він висунув ще 5 проц. зустрічного. Ця артіль здобула першість у районі щодо вчасного і доброякісного проведення весняної сівби 1932 року.

Держава забезпечувала колгоспи новою технікою, подавала допомогу насінням, кредитами тощо. В 1933 році була створена Нововодолазька машинно-тракторна станція, яка стала центром технічного переозброєння сільського господарства району і важливим знаряддям організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Уже в той час закріплено бригадну форму організації праці, ліквідовано знеосібку у використанні землі, реманенту і тягла, схвалено норми виробітку з застосуванням відрядної оплати праці; значно зміцніла трудова дисципліна, підвищилась продуктивність праці. Колгоспники посилили боротьбу з рвачами, прогульниками і куркульською агентурою. Виріс колгоспний актив.

Уже в перші роки існування колгоспного ладу в селі з’явились ентузіасти, які швидко оволодівали технікою і агротехнікою рільництва, ставали майстрами своєї справи. У 1935 році в районі розгорнулося масове соціалістичне змагання — рух передовиків і новаторів сільського господарства. Учасники руху включились у боротьбу за 25—35 цнт зерна з га. У колгоспі «Червоний прогрес» в 1937 році включились у боротьбу за високий урожай сільськогосподарських культур 29 колгоспників.

Зачинателями руху новаторів у Нововодолазькій МТС були токарі Т. І. Онацький і П. А. Повідерний, ковалі М. Н. Андрієнко, П. Ф. Синило, трактористи Т. Ф. Сальник, Я. Карбань і Й. Шеремет, комбайнери А. Водоп’ян і П. Винник, шофери С. Л. Бондаренко, С. І. Білецький, які виконували норми виробітку на 250—350 проц., а також завідуючий ремонтною майстернею І. І. Скрипник.

Далеко за межами району стало відомим ім’я бригадира комсомольської тракторної бригади Нововодолазької МТС Олександра Ляшенка, який у 1935 році за перевиконання норм виробітку на тракторі одержав Першу українську премію.

Рік у рік зростало технічне озброєння МТС. До 22-х роковин Жовтня, у 1939 році, Нововодолазька МТС мала вже 63 трактори, 29 комбайнів та багато іншої техніки. В колгоспах виростали досвідчені кадри агрономів, городників, садівників. Так, наприклад, в артілі ім. Фрунзе виросло чимало майстрів вирощування овочів. Серед них — Ганна Марюхна, Мотря Базилій та інші.

Великою популярністю серед трудівників села користувалась хата-лабораторія колгоспу «Червоний прогрес», керована досвідченим хліборобом С. І. Андрієнком. Досліди Степана Івановича по відбору сортів зерна та використанню різних добрив допомагали колгоспам підвищувати врожайність.

Уже в 1939 році врожаї зернових по району становили 11 цнт з га. Перше місце по врожайності у районі завоював Нововодолазький колгосп «Радянський селянин» (головою правління працював А. І. Трипілка). Колгосп завоював перехідний Червоний прапор та був премійований 1 тис. крб. Добрі показники по врожайності мав також колгосп ім. Фрунзе. Бригада І. П. Лобенка збирала ярої пшениці по 20 цнт з га. Майстер тепличного вирощування овочів ланкова Г. І. Марюхна зібрала в 1939 році по 17,7 кг огірків з кожного кв. метра корисної площі. В реорганізованому з комуни колгоспі «Комсомолець» свинарка тов. Свидова від кожної свиноматки мала по 29 поросят.

Рух новаторів охопив місцеву промисловість. 1936 року на підприємствах промислової кооперації понад 90 робітників перевиконували норми виробітку.

Партійні і радянські організації району піклувалися про впорядкування села. З кожним роком Нова Водолага ставала красивішою. Вона мала вже свою електростанцію, яка обслуговувала 632 абоненти та освітлювала вулиці і площі. В центрі села побудовано було великий будинок універмагу.

В селищі працювали лікарня на 70 ліжок з рентгенкабінетом, лабораторією і солярієм та поліклініка з різними кабінетами, обслуговували їх 29 медичних працівників, серед них 12 лікарів. У 1939 році в Новій Водолазі відкрито туберкульозний та венерологічний диспансери, працювали санстанція з бактеріологічною лабораторією, дитячі консультації.

Великі перетворення сталися в культурному житті села. За довоєнні роки в Новій Водолазі було збудовано дві школи. У 1935 році працювали середня, три семирічні і дві початкові школи, в яких навчалось близько 1500 учнів. Завершувалась ліквідація неписьменності серед дорослого населення. За визначні успіхи в навчанні й вихованні дітей та активну участь в громадській роботі вчителі М. А. Світлична і В. І. Тішаєва в 1939 році нагороджені медаллю «За трудову відзнаку».

В 1936 році в Новій Водолазі відкрито акушерсько-сестринську школу з дворічним навчанням, яка готувала акушерок і медичних сестер. Через два роки ця школа випустила 54 медпрацівників.

Значно зросла кількість культурно-освітніх установ. У 1935 році тут працювали районний будинок колективіста, хати-читальні, кінотеатр, районний піонерський клуб, радіовузол на 104 точки. Періодично проходили огляди (олімпіади) художньої самодіяльності.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 жовтня 1938 року село Нову Водолагу переведено в категорію селища міського типу, а 7 листопада того ж, року, в день 21-х роковин Великого Жовтня, на його площі відкрито пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну.

Заможно і культурно жили нововодолазці наприкінці 30-х років. А коли в червні 1941 року ворог напав на Радянську землю, вони одразу стали на захист своєї Батьківщини.

Та 19 жовтня селище було захоплене німецько-фашистськими загарбниками.

Фашисти катували і вбивали людей, гнали їх до Німеччини на каторжні роботи, палили і грабували селище та інші населені пункти району.

Але терор і звірства окупантів не могли зламати волю радянських людей, зробити їх покірними рабами. Боротьбу трудящих селища і району проти іноземних загарбників організувала і очолила партійна організація.

Ще в липні 1941 року райком партії розпочав підготовку до боротьби в тилу ворога. В багатьох селах було утворено підпільні партійні групи, призначено місця для явок, підібрано зв’язківців. Очолили підцільні групи досвідчені комуністи.

У вересні 1941 року райком партії організував партизанський загін, що складався з 58 чоловік. Командиром загону було призначено голову колгоспу ім. Фрунзе комуніста С. О. Либу, комісаром — секретаря райкому партії Ю. П. Іванова.

Подвиги Нововодолазького партизанського загону вписують не одну славну сторінку в літопис Великої Вітчизняної війни. Спочатку він діяв у складі частин Радянської Армії. За завданням командування партизани переходили лінію фронту, добували «язиків» та відомості про розміщення, озброєння і пересування німецьких військ.

Весною 1942 року, коли Радянська Армія готувалась до наступу, загін одержав завдання проникнути в глибокий тил ворога і своїми діями сприяти успіху операцій регулярних частин. 20 травня він перейшов лінію фронту і 23 травня в Зміївських лісах з’єднався з партизанським загоном, яким командував Герой Радянського Союзу І. Й. Копьонкін.

Через декілька днів об’єднаний загін з’явився в Нововодолазьких лісах і розгорнув бойові дії. Серед дня партизани вступили в Нову Водолагу захопили коменданта з його охороною, що складалася з німецьких солдатів і поліцаїв, знищили протитанкову гармату та засоби зв’язку. Коли партизани вийшли з райцентру, озвірілі фашисти, щоб залякати населення, повісили 13 ні в чому не винних жителів Нової Водолаги. Але своєї мети фашистські карателі не досягли. Після цієї операції партизанський загін поповнився новими бійцями з числа населення Нової Водолаги.

30 травня 1942 року партизани вчинили напад на табір радянських військовополонених в селі Литвинівці Валківського району, знищили фашистську охорону і визволили з полону 200 чоловік військовополонених. Загін завдав окупантам великих втрат. Майже щодня партизани вели бої і вступали в сутички з карателями.

У червні загін перебазувався в Краснокутський ліс. Залога карателів, що переслідувала партизан, була розгромлена. Та фашисти зібрали великі сили й оточили Краснокутський ліс. Бій тривав кілька годин. Вміло маневруючи, партизани прорвали кільце ворога і вийшли з оточення. Карателі зазнали великих втрат. Понесли втрати і партизани: на полі бою загинуло 20 бійців. Чимало було важко поранених, серед них командири — І. Й. Копьонкін і С. О. Либа. В зв’язку з ускладненням умов командування вирішило поділити загін на невеликі групи. Нововодолазькі партизани під командуванням комісара Ю. П. Іванова пробивались до свого району.

Діючи у водолазьких, рокитнянських та люботинських лісах, партизани продовжували боротьбу з загарбниками. Коли карателі виявляли місце постійного перебування загону, партизани міняли дислокацію. Загін перебазувався у вовчанські ліси, де з’єднався з загоном І. А. Шепелева. В складі цього загону нововодолазькі партизани продовжували боротьбу аж до повного вигнання фашистських окупантів Радянською Армією.

З жовтня 1941 до 25 лютого 1943 року — дня першого визволення Нової Водолаги радянськими військами — нововодолазькі партизани знищили 497 фашистських солдатів і офіцерів, 69 поліцаїв і 5 інших зрадників, пустили під укіс 2 ешелони, знищили 4 вагони з фашистськими солдатами, 2 гармати, 10 автомашин, висадили в повітря 10 мостів1.

У боях проти німецько-фашистських загарбників відзначились партизани О. В. Коваленко, О. С. Онацький, М. Ф. Хихля, X. П. Гурін, O. С. Явдокименко, П. О. Сушко, В. X. Брижань, P. К. Славгородський, І. Я. Малущенко. Загинули смертю хоробрих командир партизанського загону С. О. Либа, комісар Ю. П. Іванов, партизани М. С. Мудрий, А. А. Пукач, С. К. Цяцька та інші.

В районі Нової Водолаги в червні 1942 року загинув Герой Радянського Союзу І. Й. Копьонкін.

Нову Водолагу двічі окуповував ворог. Воїни Радянської Армії, народні месники-партизани, жителі селища та району вкривали себе невмирущою славою на фронтах і в тилу ворога. Надовго в пам’яті населення Нової Водолаги залишиться подвиг мужніх радянських людей.

В лютому 1943 року на підступах до Нової Водолаги точились запеклі бої частин 6 гвардійського кавалерійського корпусу, що ним командував генерал-лейтенант С. В. Соколов, з ворожими військами. Проти 33 гвардійського кавалерійського полку, що зайняв оборону біля хутора Булахи, виступило 2 полки піхоти з 25 танками.

Та гвардійці стояли на смерть. Лише за два дні — 23—24 лютого — вони відбили десять атак гітлерівців.

Винятковий героїзм виявили воїни 1 ескадрону, що його очолювали гвардії старші лейтенанти командир Андрій Голічик і політрук О. П. Воронцов. Вони підпускали ворожі танки і піхоту на 20—30 метрів і знищували їх впритул. Командир підрозділу гвардії лейтенант Арбек Аратюнян, тяжко поранений, з гранатами кинувся під танк і ціною свого життя знищив його.

Всі ворожі атаки були відбиті. За 6 днів — з 19 по 25 лютого — полк знищив 12 танків і понад 1000 гітлерівців. Значні втрати мали і гвардійці. На полі бою полягло понад 800 солдат і командирів. Смертю відважних загинув політрук О. П. Воронцов. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Радянські воїни, що загинули в цих боях, поховані в братській могилі в селі Ордівці. На могилі пізніше встановлено обеліск, на якому викарбувано імена героїв.

Через деякий час, після відступу наших військ з Нової Водолаги 6 березня 1943 року, у підвалі напівзруйнованої лікарні залишилось понад 70 тяжко поранених радянських бійців, яких за станом здоров’я не можна було транспортувати. З ними залишились медичні працівники: проф. Ю. Ю. Вороний, лікарі Є. Г. Бутков і Є. Ф. Водка, медсестри Н. І. Боровик, В. С. Водолажченко, А. П. Лойко, Н. Ф. Килипко-Лиценко, М. Г. Пінчук, А. Г. Пінчук, Л. Г. Співак та інші.

Радянські лікарі докладали героїчних зусиль, щоб врятувати і вилікувати солдатів і офіцерів. Вони оголосили їх хворими на тиф, чого окупанти дуже боялись. Мещканці міста приносили пораненим їжу, одяг, випрану білизну, давали свою кров, переховували у своїх садибах тих, хто вже вилікувався. Так продовжувалось 6 місяців до дня остаточного визволення. Героїчними зусиллями патріотів було врятовано життя понад 70 бійців, переважна більшість яких стала знову до лав воїнів Радянської Армії.

14 вересня 1943 року радянські війська остаточно вигнали загарбників з Нової Водо лаги. Страшну картину злодіянь лишили по собі окупанти. На каторгу до Німеччини вони вивезли 1022 чол., вбили 25 громадян, серед них заступника голови селищної Ради Я. Г. Кузьоминського, бригадира колгоспу «Червоний прогрес» П. Т. Тимченка та інших. Кожна радянська сім’я зазнала від фашистів великого горя.

Гітлерівці перетворили в руїни промислові і комунальні підприємства, залізничну станцію, школи, медичні і культурно-освітні заклади, а також приміщення районних установ. Зруйнували і пограбували всі колгоспи, машинно-тракторну станцію, склади «Заготзерно» і торговельних організацій, 28 магазинів, спалили 750 житлових будинків, а в усьому районі — понад 4 тис. будинків. Знищили сквери, зелені насадження, пам’ятки культури. Лише в одному колгоспі ім. Фрунзе окупанти пограбували і знищили матеріальних цінностей на 1,6 млн. крб., у колгоспах «Радянський селянин» — на 400 тис. крб., «Червоний прогрес» — на 800 тис. крб., «Комсомолець» — на 800 тис. карбованців.

Після визволення селища відновлено партійні та радянські організації. У вересні 1943 року бюро Харківського обкому КП України затвердило склад Нововодолазького райкому партії. Наприкінці 1943 року в районі діяло вже 5 первинних парторганізацій.

Мобілізуючи маси на відбудову народного господарства, партійна організація головну увагу звернула на відродження сільського господарства. 17 вересня 1943 року райком партії і райвиконком ухвалили постанову про відновлення роботи в колгоспах. В постанові намічались заходи щодо збільшення врожаю, підготовки до сівби і відродження тваринництва.

Відбудова сільського господарства здійснювалась у надто тяжких умовах. В колгоспах не вистачало людей, тягла, майже не було техніки, землю обробляли коровами і вручну. В 1944 році колгоспники району перекопали лопатами 1847 га землі, зібрали врожай вручну з 7826 гектарів.

Колгоспне селянство віддавало всі сили, енергію, щоб підняти з руїн колгоспи, відродити хліборобство і тваринництво.

Щоб якнайшвидше допомогти колгоспам технікою, партійна організація спрямувала зусилля трудящих на відбудову МТС. Машинно-тракторній станції було передано напівзруйновані гараж і вулканізаційну майстерню автоколони. В цих напівзруйнованих приміщеннях працівники МТС «по гвинтику» збирали і ремонтували розбиті трактори, сільськогосподарські машини і відправляли їх на поля. У 1944 році було зібрано 13 тракторів, а в 1945 році машинно-тракторна станція вже мала 41 трактор, 2 автомашини, 14 двигунів, 10 молотарок, електрогенератор та іншу техніку. Згодом відбудовано тваринницькі ферми, пташники, кузні, зерносховища, майстерні та інші об’єкти.

Велику допомогу у відбудові колгоспів подавала держава і трудящі братніх республік. У 1944 році держава відпустила для району кредити — 350 тис. крб. на відродження тваринництва, 80 тис.— на будівництво виробничих приміщень і 550 тис.— на будівництво житлових будинків для колгоспників. Колгосп ім. Фрунзе одержав на придбання худоби 16 тис. карбованців.

Братні республіки прислали колгоспам району 360 коней, 1515 голів великої рогатої худоби, 1220 овець, 95 свиней і 18 тис. голів птиці. Нововодолазький колгосп «Комсомолець», наприклад, одержав у 1944 році 14 голів великої рогатої худоби.

Трудящі Нової Водолаги брали активну участь у відбудові залізниці на території 8-го відділка, виготовляли щити для снігозатримання, відбудовували мости і шосейні шляхи.

У 1945 році було відбудовано промислові і комунальні підприємства: райпромкомбінат, ходзавод, артіль «Швейпром», радіовузол, телефонний зв’язок та інші об’єкти.

Партійна організація очолила роботу по відбудові шкіл, культурно-освітніх і медичних закладів. Вже до кінця 1945 року побудовано 4 шкільні приміщення, кінотеатр, бібліотеку, районну лікарню, дитячу консультацію, райсанстанцію, санітарно-бактеріологічну лабораторію і стаціонарні дитячі ясла.

У відбудові сільського господарства виявили трудовий героїзм тисячі робітників і колгоспників. Серед них бригадири Нововодолазької МТС тт. Волобуєв, Коваленко, Федоренко, трактористи А. А. Нетецький, Т. Є. Барабаш, Т. Ступак, І. В. Шевченко, В. І. Шевченко, ланкова колгоспу «Червоний прогрес» О. Ф. Бережна, колгоспниця М. Вітренко, ланкові колгоспу «Комсомолець» X. Р. Руденко, Я. І. Кобченко, бригадир того ж колгоспу М. М. Розторгуєв та інші.

Самовіддано працювали по налагодженню медичного обслуговування населення лікарі Р. Л. Генкін і Є. Г. Бутков.

На складні і важкі ділянки роботи райком партії посилав комуністів, працівників районних установ.

Радянський уряд високо оцінив подвиги трудящих у відбудові народного господарства. У 1945 році 9 передовиків селища було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

Ліквідувавши наслідки війни, трудящі Нової Водолаги і району під керівництвом партійної організації розгорнули боротьбу за дальше піднесення народного господарства і культури. Партійна організація спрямувала зусилля трудящих на організаційно-господарське зміцнення колгоспів, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і розвиток тваринництва.

У 1950 році було проведено укрупнення колгоспів. На базі артілей «Радянський селянин» і «Червоний прогрес» створено укрупнений колгосп ім. Свердлова. Артіль «Комсомолець» об’єдналася з артіллю «Колос» села Просяного. Широко розгорталися будівництво і механізація тваринницьких ферм, створювалась міцна кормова база. Колгоспникам артілі ім. Свердлова допомагав механізувати виробничі продеси на фермах їхній шеф — колектив харківського заводу «Серп і молот». Робітники заводу своїми силами в 1958 році електрифікували ферми, облицювали траншеї для силосу і ями для запарювання кормів, спорудили 2 крупорушки, виготовили 2 тракторні візки для підвезення кормів, зерноочисну машину. Шефи допомагали ремонтувати техніку, виготовляли щити для снігозатримання тощо.

У колгоспі ім. Свердлова виросли хороші кадри механізаторів, полеводів і тваринників. У 1958 році трудівники артілі включились у соціалістичне змагання за комплексну механізацію обробітку технічних і просапних культур за методом О. В. Гіталова.

Колгосп ім. Свердлова за своїми економічними показниками належав до середніх у районі. У червні 1961 року він був реорганізований. Частина господарства ввійшла до складу артілі ім. 1 Травня в с. Новоселівці, і на базі цього об’єднання створено укрупнений колгосп ім. 8 Березня. Друга частина господарства об’єдналась з колишнім колгоспом ім. Фрунзе, який з 1950 року входив до складу артілі «Колос» окремою бригадою. На цій базі створено нову артіль «Маяк комунізму», що спеціалізувалась на виробництві кормів і відгодівлі великої рогатої худоби. За колгоспом закріплено 2100 га землі. Сільськогосподарських угідь — 1871 га, в т. ч. орної землі — 1526 га, пасовиськ — 174,8 га, сіножатей —161,7 га, садів — 8,5 гектара.

На протязі п’яти років — з 1961 до 1965 включно — в артілі збудовано 15 виробничих приміщень, водопровід, лінію електропередачі на 1,3 км, підземну лінію телефону на 1,8 км, радіотрансляційну мережу. На початок 1965 року артіль мала 11 тракторів, 8 комбайнів, 5 вантажних автомашин, 15 електромоторів та іншу техніку.

Якщо порівняти основні показники артілі за 1961 і 1965 роки, то постане яскрава картина загального піднесення в колгоспі. Неподільний фонд за цей час виріс з 189 тис. крб. до 271 тис. крб., оплата праці колгоспників грішми на трудодень збільшилася з 1 крб. 98 коп. у 1961 році до 2 крб. 56 коп. у 1965 році.

В економічному розвитку Нової Водолаги постійно збільшується питома вага і роль місцевої промисловості, яка в 50-х роках зазнала певної реорганізації. На базі артілей створено промислові комбінати.

У 1957 році організовано харчокомбінат, який має млин, крупорушку, олійницю, цехи безалкогольних напоїв та переробки фруктів, ковбасний цех, забійний пункт на 500 голів худоби. Всі виробничі процеси механізовані. На комбінаті працює 80 робітників. Створений у 1954 році плодоовочевий комбінат консервує овочі, фрукти, виготовляє овочеві консерви. Тут працює 60 чоловік.

На базі артілей «Швейпрому» створено комбінат побутового обслуговування, який має ательє індпошиву, шевський, столярний і слюсарний цехи, фотографію, майстерню для ремонту радіоприймачів та годинників. Комбінат створив 4 філії в селах. На його підприємствах працює 120 чоловік.

Крім комбінованих підприємств, у Новій Водолазі працює завод будівельних матеріалів, меблева фабрика, хлібозавод, піщаний кар’єр. Високоякісний кварцевий пісок відправляється на Ленінградський склозавод ім. Ломоносова та до м. Гусь-Хрустального.

Нововодолазьке відділення «Сільгосптехніка» устаткувало механізовані майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки. Тут працює 120 чоловік.

Ще в 1957 році в селищі створено міжколгоспну будівельну організацію — Міжколгоспбуд, що має цегельню з річним виробітком 3,5 млн. штук цегли. Крім того, тут є обласна міжколгоспна будівельна організація — Облміжколгоспбуд — з базою постачання і транспортом.

У 1960 році організовано міжколгоспний відгодівельний пункт, який обслуговує 19 колгоспів. За 1963 рік тут відгодовано 8 тис. свиней. У Новій Водолазі розміщаються виконробська дільниця Харківського облбудтресту, обласна контора лікрослинтресту, контрольно-насіннєва лабораторія, лісництво та ряд інших організацій.

За останні роки значно підвищився матеріальний добробут і культурно-побутовий рівень населення. Виріс житловий фонд селища. На кошти жителів за роки семирічки зведено 1210 житлових будинків. Крім того, споруджено 12 комунальних будинків. У 1954 році збудовано лазню, перукарню і готель. В селищі є 22 магазини, 7 ларків і кіосків, 4 їдальні, 3 буфети. В 1959 році збудовано універмаг.

Нова Водолага електрифікована і радіофікована. Працюють пошта, ощадкаса, телефонна станція на 150 абонентів. За станом на 1 січня 1966 року, в селищі налічувалось 2960 радіоточок, близько 1 тис. телевізорів, багато радіоприймачів, а також 15 власних автомашин і 150 мотоциклів.

Велику роботу проведено по впорядкуванню селища. Тут є три сквери, майже всі вулиці в центрі озеленені. В 1957—1960 рр. збудовано залізобетонний міст через річку Вільховатку, водонапірну башту, забруковано 14 км шляхів, прокладено 4,2 км тротуарів.

У Новій Водолазі є лікарня на 162 ліжка, поліклініка, пункт швидкої допомоги, фельдшерський пункт при об’єднанні «Сільгосптехніка», дитяча консультація. В медичних закладах працює 256 медпрацівників, у т. ч. 38 лікарів і 119 чоловік середнього медперсоналу.

Завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду бурхливо розвивається народна освіта. В 1950 році відбудовано приміщення середньої школи. У 1961 році відкрито школу-інтернат на 350 чоловік. У селищі працюють дві середні школи, одна восьмирічна, школа-інтернат і вечірня школа робітничої молоді. В 1965/66 навчальному році в школах було 2495 учнів, працювало 180 вчителів. Кращій учительці СШ № 1 М. Н. Войтенко присвоєно почесне звання заслуженого вчителя УРСР. Почесне звання відмінника народної освіти присвоєно вчителям Н. Д. Андрієнко, Г. І. Іскрі, О. О. Касич, В. І. Петренко.

У 1960 році тут споруджено Будинок культури, який має зал для глядачів на 450 місць, стаціонарну кіноустановку і кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності. Будинок культури є центром культурно-освітньої роботи. Тут систематично читаються лекції, проводяться тематичні вечори і концерти, працюють гуртки художньої самодіяльності, народні університети культури і здоров’я.

Культурно-виховну роботу ведуть також дві бібліотеки і Будинок піонерів. Районна бібліотека має 22 тис. примірників книжок і обслуговує близько 2 тис. читачів, дитяча бібліотека налічує 15 тис. книжок і обслуговує понад 1 тис. читачів. Крім того, працюють 4 профспілкові бібліотеки. В 1966 році населення передплачувало 9768 примірників газет і журналів.

За Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року селище Нова Водолага знову стало районним центром Харківської області.

Економіка і культура селища щодалі розвиваються. Будуються потужний завод залізобетонних виробів, автостанція, павільйон побутового обслуговування. У 1966—1967 рр. будуть побудовані овочесховище, ресторан, кілька багатоквартирних житлових будинків, дві школи, кінотеатр та інші установи й підприємства культурно-побутового обслуговування трудящих.

БІРКИ, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

БІРКИ — селище міського типу (з 1939 року), центр селищної Ради, розташоване за 15 км від районного центру і за 3,5 км від залізничної станції Борки. Населення — 3300 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Васильківське, Залізничні Борки, Зелений Кут, Ключеводське, Липковатівка, Рябухине.

У Бірках розташований колгосп ім. Чапаева, який має 2320 га земельних угідь. Артіль славиться в районі високими врожаями цукрових буряків. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму.

В селищі восьмирічна школа, школа робітничої молоді, бібліотека, клуб, стадіон. Хорова капела селищного клубу відзначена на обласному огляді художньої самодіяльності. В с. Липковатівці — сільськогосподарський технікум.

У с. Рябухиному встановлено пам’ятник О. С. Рябусі — першому голові сільської Ради, який загинув від рук куркулів. Село Гуляйполе, за проханням жителів, було перейменоване на с. Рябухине.

У Бірках народився П. М. Нога — генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу.

Засновані Бірки в 1659 році втікачами з Правобережної України. Назва походить від бору, біля якого оселялися перші жителі.

Під час Великої Вітчизняної війни фашисти перетворили селище на руїни, понад 160 чол. розстріляли, 137 — вивезли на каторгу до Німеччини. У післявоєнні роки відбудовані всі господарські споруди, зведено понад 300 житлових будинків.

ЗНАМ’ЯНКА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

ЗНАМ’ЯНКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру і залізничної станції Нова Водолага. Населення — 592 чоловіки. Сільраді підпорядковані населені пункти Брідок, Мануйлове, Пересел, Рапсище, Федорівка.

Центральна садиба колгоспу ім. Карла Маркса розміщена у Знам’янці. Артіль має 5754 га землі, вирощує пшеницю, цукрові буряки, соняшник. Тваринництво — молочно-м’ясного напряму. Є також допоміжні підприємства: лісопильня, два механічні млини. В колгоспі трудиться Н. Є. Рябуха, знатна свинарка, депутат Верховної Ради Української РСР.

Знам’янка спершу була слободою, заснована наприкінці XVII століття. Майже до 1917 року село звалося ще Іванами — за назвою річки, на берегах якої воно розташоване. До революції тут був розвинутий гончарний промисел.

У 1902 році жителі Знам’янки та інших навколишніх сіл розгромили маєток поміщика Шидловського. Під час революції 1905—1907 рр. селяни збирались на сходи і вимагали політичних прав і свобод, розподілу землі.

У роки Великої Вітчизняної війни гітлерівці розстріляли 16 чол., вивезли на каторгу 122 чол., спалили 25 громадських будівель, 94 хати. Багато селян пішло в партизанський загін, зокрема, С. О. Либа був командиром Нововодолазького загону.

КАРАВАН, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

КАРАВАН — село, центр сільської Ради. Розташований за 15 км від районного центру і залізничної станції Нова Водолага. Населення — 2212 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Завадівка і Червона Поляна.

Місцевий колгосп «Радянська Україна» має 3499 га землі, в тому числі 762 га пасовищ, 47 га садів, 7 га ставків. Вирощує зернові й технічні культури, відгодовує худобу на м’ясо. В господарстві є допоміжні підприємства: олійниця, крупорушка, два механічні млини.

У Каравані є восьмирічна школа з вечірніми класами, клуб, бібліотека; є пам’ятник воїнам, що загинули в роки громадянської війни.

Село виникло в першій половині XIX століття.

КНЯЖНЕ, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

КНЯЖНЕ (кол. Княжний Ріг) — село, центр сільської Ради. Розташоване за 15 км від районного центру і залізничної станції Нова Водолага. Населення — 1212 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бражники, Головнівка, Моськівка, Низівка, Сосонівка, Стулепівка.

Колгосп ім. Куйбишева має 2238 га землі. Основний напрям господарства — вирощування зернових культур і цукрових буряків. Господарство має механічний млин.

У селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека.

У Княжному народився І. Ф. Богатир — двічі Герой Радянського Союзу.

МЕЛИХІВКА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

МЕЛИХІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване на обох берегах річки Берестової, за 35 км від районного центру і за 20 км від залізничної станції Безпалівка. Населення — 1600 чол., переважно росіяни.

Мелихівський колгосп «Заповіти Ілліча» має 6176 га землі, в т. ч. 1333 га сіножатей, 937 га лісів, 24 га ставків; спеціалізується на виробництві зерна, соняшнику та м’ясо-молочному тваринництві. 6 млин, олійниця, пилорама, ремонтні майстерні.

У селі восьмирічна і початкова школи, клуб, бібліотека.

Засноване село в 1732 році переселенцями з Росії. Стара назва — Ленівка. З серпня 1920 року село називається Мелихівкою в пам’ять про командира загону по боротьбі з куркульським бандитизмом — більшовика М. С. Мелехова, що загинув у бою з бандою Маслова.

Біля села проходила лінія укріплень проти нападів кримських татар, збудована в першій половині XVIII століття. Залишки валу збереглися до наших днів. Поблизу села археологами знайдені історичні пам’ятки III—IV століть.

У роки Великої Вітчизняної війни гітлерівці знищили 231 чол., з них 25 чол. спалили живими; 400 чол. вивезли на каторжні роботи до Німеччини; 550 дворів колгоспників, школу, клуб перетворили н« руїни. Тепер село повністю відбудоване.

ОДРИНКА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

ОДРИНКА — село, центр сільської Ради. Розташована в долині річки Одринки на відстані 15 км від районного центру і 11 км від залізничної станції Ордівка. Населення — 1027 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Кут, Лисий Горб, Пластунівка.

Жителі сіл Одринської сільради об’єднані в колгосп «Шлях Леніна», який має 2862 га землі, з них 473 га пасовищ і сіножатей, 105 га садів і ягідників. Розвинуті всі галузі сільськогосподарського виробництва. По врожайності зернових та городніх культур колгосп займає одне з перших місць у районі.

У селі восьмирічна школа, при якій діє консультаційний пункт заочної середньої школи, клуб, бібліотека. Тут містяться районна лікарня на 125 ліжок, сільська — на 15.

Поблизу Одринки знайдено стародавнє городище, гадають, що хозарське. Воно складається з двох площ, обнесених потрійним валом.

Одринка виникла в XVII столітті як сотенне козацьке містечко. 1711 року була пограбована і розорена татарами. У 1766 році жителі Одринки разом з селянами Огульців виступили проти тяжкого подушного податку, а в 1819 році підтримали повстання Чугуївських військових поселенців проти жорстокого режиму у військових поселеннях.

У період Великої Вітчизняної війни фашисти тут вбили 72 чол., 150 чол. вивезли на каторгу до Німеччини. За зв’язок з партизанами розстріляли дочку партизана Олександра Куца піонерку Любу.

ОРДІВКА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

ОРДІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована біля річки Джгуна, за 6 км від районного центру і за 4 км від залізничної станції Борки. Населення — 293 чоловіки. Сільраді підпорядковані населені пункти Барабаші, Нова Мерефа, Підкопаї, Щебетуни.

Ордівський колгосп ім. Артема має 2945 га землі, вирощує зернові та технічні культури, займає одне з перших місць в районі по врожайності цукрових буряків. Допоміжні підприємства — два млини і кузня.

У селі є восьмирічна школа, клуб,, бібліотека.

Під час німецько-фашистської окупації населення чинило всілякий опір загарбникам. На хуторі Барабаші було вбито німецького офіцера, за що гітлерівці спалили весь хутір. В Ордівці окупанти розстріляли 20 чол., 250 чол. відправили до Німеччини; спалили 70 житлових будинків.

В бою за визволення від фашистів хутора Булахи Ордівської сільради відзначився старший лейтенант О. П. Воронцов, уродженець с. Нижній Кураней Башкирської АРСР. Він знищив 4 німецькі танки та 20 гітлерівців і загинув від ворожої кулі. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року О. П. Воронцову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його іменем названа Ордівська школа.

ОХОЧЕ, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

ОХОЧЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване по обидва береги річки Берестової, за 28 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Безпалівка. Населення 3204 чоловіки, в основному росіяни. Сільраді підпорядковані населені пункти Кленове, Попівка, Ростиня.

В селі розташовані колгоспи «Перемога», імені Комсомолу та радгосп «Охоченський». Є ще підприємство по виготовленню меблів з лози, майстерня побутового обслуговування.

Колгосп «Перемога» має 2798 га землі, 496 га сіножатей і вигонів. Одержує високі врожаї зернових і технічних культур. У колгоспі ім. Комсомолу 3198 га землі, з них 100 га вигонів і сіножатей, 698 га пасовищ. Тут вирощують зернові культури, цукрові буряки, соняшник; відгодовують худобу. Артіль має два механічні млини, столярно-теслярські та ремонтні майстерні.

Радгосп «Охоченський» спеціалізується на птахівництві, господарство має 2516 га землі.

В Охочому є середня школа, 2 клуби, 4 бібліотеки, лікарня на 25 ліжок з пологовим відділенням.

Охоче засноване в кінці XVII століття як сторожове містечко Сумського полку.

У 1905 році безземельні селяни повстали проти поміщика. Організатори повстання М. І. Чернов та І. Г. Чернов були ув’язнені на З роки.

В 20-х рр. був створений загін під командуванням І. Л. Шалімова, який успішно боровся проти куркульських банд. Під час Великої Вітчизняної війни село кілька разів переходило з рук у руки. В селі гітлерівці вбили 145 чол., вивезли на каторгу 620 чол., спалили 666 будинків. Жителі Охочого свято зберігають пам’ять про невідому дівчину-розвідницю, закатовану тут фашистами. Коли героїню привели до місця страти, вона відштовхнула катів, сама наділа на шию зашморг і звернулася до зігнаних на площу селян із словами: «Ворог буде переможений, бийтеся за Батьківщину!». В післявоєнний час село відбудовано, щороку тут зводиться близько 40 житлових будинків.

ПРОСЯНЕ, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

ПРОСЯНЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване за 5 км від районного центру і залізничної станції Нова Водолага. Через село проходить автострада Москва—Сімферополь. Населення — 2351 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Білицьківка, Гаврилівка, Дерегівка, Караванівка, Комсомольське, Лихове, Ляшівка, Москальцівка.

В Просяному два колгоспи, основний напрям виробництва яких — вирощування зернових і технічних культур та м’ясо-молочне тваринництво. Колгосп ім. Чкалова має 2662 га землі, в тому числі 40 га сіножатей, 176 га пасовищ, млин, ремонтні майстерні. Колгосп «Колос» — передове господарство району. Він відзначається високими врожаями зернових культур, соняшнику, цукрових буряків, а також високим рівнем механізації та електрифікації виробничих процесів, особливо у тваринництві. Є допоміжні підприємства: два механічні млини, пилорама, столярно-теслярські та ремонтні майстерні.

У селі дві восьмирічні, початкова, вечірня та заочна школи, клуб, бібліотека.

За переказами, село одержало назву від місцевості, де чумаки сіяли просо, зупиняючись тут по дорозі до Криму, на час їх повернення просо дозрівало. Пізніше на цьому місці виникло село, де жили державні селяни. Крім землеробства, вони займалися ще промислами (гончарним, шевським, ковальським).

У роки Великої Вітчизняної війни окупанти закатували 180 чол., насильно вивезли до Німеччини 300 чол., спалили всі колгоспні споруди, 600 житлових будинків. У боях з фашистами полягли партизани І. В. Босий, що був учасником громадянської війни, та Г. Т. Меткалов. Після війни зведено нові приміщення школи, лікарні, пі)над 600 житлових будинків.

РОКИТНЕ, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

РОКИТНЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване на лівому березі річки Можу, за 15 км від районного центру і за 3 км від залізничної станції Ордівка. Населення — 1865 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бідівка, Ватутіна, Вільхуватка, Загребля, Капонівка, Мокра Рокитна, Совівка.

Місцевий колгосп ім. Леніна — багатогалузеве господарство, що займає перше місце в районі по врожайності цукрових буряків, зернових культур, розведенню риби. Очолює колгосп Герой Соціалістичної Праці В. Ф. Лях. В господарстві є 3369 га землі, 10 ставків площею 50 га, млин. На фермах діють 6 доїльних агрегатів.

У селі є середня школа, де директором заслужений учитель школи УРСР М. Я. Кучеренко, професійно-технічне училище, що готує механізаторів сільського господарства; клуб, 2 бібліотеки, стадіон; лікарня на 25 ліжок.

У Рокитному є дві архітектурні пам’ятки: палац, збудований в стилі російського класицизму в середині XVIII століття, та церква, зведена в 1805 році.

Уродженець Рокитного А. М. Жариков — Герой Радянського Союзу.

Перша письмова згадка про село датується 1712 роком. У 1919 році в Рокитному відбулася битва частин Латиської дивізії з денікінцями. Під час Великої Вітчизняної війни окупанти повністю зруйнували і пограбували колгосп, спалили школу, понад 70 житлових будинків, насильно вивезли до Німеччини 170 чол. В першій половині 1943 року тут діяв невеликий партизанський загін.

СТАНИЧНЕ, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

СТАНИЧНЕ — село, центр сільської Ради. Розташоване за 12 км від районного центру і за 6 км від залізничної станції Власівка. Біля села проходить автострада Москва—Сімферополь. Населення — 892 чоловіки. Сільраді підпорядковані населені пункти Білоусівка, Вінники, Германівка, Дегтярка, Ковалівка, Комінтерн, Литовки, Печіївка, Півнівка, Цяцьківка.

У Станичному — колгосп ім. Дзержинського, який вирощує зернові та технічні культури. Займає одне з перших місць в районі по одержанню високих урожаїв соняшнику та зернових. В господарстві 2732 га землі, в тому числі 275 га пасовищ, 49 га садів, є ремонтна майстерня, крупорушка.

У селі є середня школа, клуб, бібліотека, лікарня на 25 ліжок.

Засноване село в другій половині XVII століття. На його території в той час був роз’їзд прикордонників-станичників, які мали тут сторожову вишку і курінь. У 1902 році селяни Станичного брали участь у розгромі маєтку поміщика Духовського. Організаторами виступу були С. М. Онацький, М. С. Абдула, Г. М. Лисокобилка. Після придушення виступу активних його учасників катували, деяких — заарештували. Під час німецько-фашистської окупації вивезено фашистами 144 чол., спалено 42 колгоспні будівлі, 186 хат, 12 жителів села боролися в партизанському загоні, з них 7 загинули.

СТАРА ВОДОЛАГА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

СТАРА ВОДОЛАГА — село, центр сільської Ради. Розташована біля річки Можу, за 10 км від районного центру і від залізничної станції Ордівка. Населення — 744 чоловіки. Сільраді підпорядковані населені пункти Бахметівка, Круглянка, Павлівка.

Місцевий колгосп ім. Жданова має 2819 га землі, в т. ч. 350 га сіножатей і пасовищ, 45 га садів, вирощує зернові і технічні культури, тваринництво — м’ясо-молочного напряму. Є допоміжні підприємства: пилорама, млин, олійниця, крупорушка, ремонтні майстерні.

У селі — середня школа, клуб, бібліотека, лікарська дільниця, тубдиспансер. Стара Водолага — місце народження О. В. Щербака — Героя Радянського Союзу, у Бахметівці народилися Герої Радянського Союзу — В. М. Косов та К. П. Ребрик.

Вперше село згадується у Межовій відомості 1676 року як військове поселення навколо острогу, збудованого Г. Донцем. Крім військових поселенців, тут жили і кріпаки поміщика Дуніна. В 1764 році був розгромлений поміщицький селітровий завод. У 1902 році селяни брали участь у розгромі маєтку князя Голіцина. Житель села А. Г. Столяренко — учасник повстання на броненосці «Потьомкін». Під час Великої Вітчизняної війни Стара Водолага була наполовину спалена. Від рук фашистських катів загинули 40 чол., відправлено до Німеччини 70 чол. В селі діяла підпільна група, очолювана вчителем-комсомольцем Н. Й. Балановим. У березні 1942 року підпільників Д. І. Тригуба, М. Я. Недорубка та Н. Й. Баланова схопили і розстріляли гестапівці.

СТАРОВІРІВКА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

СТАРОВІРІВКА — село, центр сільської Ради. Село складається з трьох населених пунктів: Першої Старовірівки, Другої Старовірівки і Третьої Старовірівки, що простяглися вздовж річки Берестової, за 30 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Власівка. Населення — 5409 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Дячківка, Караванська Вершина, Муравлинка, Палатки, Раківка, Свердлове.

У Старовірівці розташовані чотири колгоспи: «Маяк», «Путь Ленина», «Красное Знамя» та ім. Чапаева. Основний виробничий напрям — вирощування зернових культур, цукрових буряків, соняшнику та відгодівля худоби. Артіль «Маяк» має 2542 га землі, з них 337 га пасовищ, 55 га садів. Допоміжні підприємства — млин, олійниця, крупорушка, столярно-теслярські та ремонтні майстерні. «Путь Ленина» має 4453 га землі. Одержує високі врожаї цукрових буряків. Тут розвинуто бджільництво. Допоміжні підприємства — млин, олійниця, ремонтні майстерні. Колгосп «Красное знамя» має 2643 га землі, з них 306 га пасовищ, 46 га садів; млин, олійницю, ремонтні майстерні. Колгосп ім. Чапаева має 4928 га землі, в тому числі 345 га пасовищ, 47 га садів. Артіль одержує високі врожаї городніх культур. Допоміжні підприємства, млин, бойня, олійниця, ремонтні майстерні. Артіль має власний радіовузол. У Старовірівці розташований державний завод будівельних матеріалів, паливний та лісоторговельний склади, комунгосп, пожежне депо, лісництво. 6 середня та дві восьмирічні школи, 3 клуби, 5 бібліотек, лікарня на 75 ліжок.

Старовірівка відзначається в районі найкращою забудовою і благоустроєм, тут заасфальтовано кілька вулиць, прокладено тротуари.

На території Старовірівської сільради є обеліск на могилі партизанів, загиблих в роки громадянської війни. В с. Дячківці є самодіяльний будинок-музей С. А. Карпова, Героя Радянського Союзу, уродженця цього села.

В Старовірівці народився С. К. Толстой — Герой Радянського Союзу.

Село виникло в першій половині XVIII століття. Засновниками його були переселенці з Курської губернії, за переказами — старообрядці, звідки й назва села.

В роки Великої Вітчизняної війни фашисти знищили 400 чол., насильно вивезли до Німеччини 386 чол., спалили 780 житлових будинків, всі колгоспні будівлі. Вчителька К. Р. Гордієнко, що вела підпільну роботу, була розстріляна разом із своїми дітьми. У післявоєнні роки по Старовірівській сільраді збудовано 102 громадські приміщення, 2518 житлових будинків.

УТКІВКА, НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОН, ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

УТКІВКА — селище міського тину (з 1958 року), центр селищної Ради. Розташована на лівому березі річки Можу, за 15 км від районного центру. Біля селища проходять дві залізничні лінії — Харків—Лозова та Мерефа—Красноград, а на околиці — автострада Москва—Сімферополь. Населення — 3800 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Верхня Озеряна, Кринички, Лелюки, Нижня Озеряна.

В селищі розташований колгосп імені Фрунзе — багатогалузеве господарство, яке славиться в районі високими врожаями зернових та городніх культур, соняшнику. Розвинуте й тваринництво, зокрема птахівництво. Колгосп має 1721 га землі, млин, олійницю, крупорушку, цегельний завод, пилораму, столярно-теслярські та ремонтні майстерні. Значна частина жителів Утківки працює на підприємствах Харкова.

У селищі — восьмирічна школа, клуб, бібліотека.

Утківка заснована в середині XVIII століття, назва походить від прізвища поміщика. Перша письмова згадка про неї датується 1785 роком; в селі налічується всього 24 двори. До Великої Жовтневої соціалістичної революції селище зростало дуже повільно, тут не було ні шкіл, ні медичних закладів. У післявоєнні роки Утківка зросла вдвоє, цьому в значній мірі сприяла близькість до м. Харкова.

 

­