Сьогодні скорботна дата в історії нашої держави – День пам’яті жертв Голодомору. Не оминуло це лихо і наших з вами односельчан. Тисячі померлих від голоду і хвороб.

Для тих, хто вижив – це страшна моральна травма, що супроводжувала їх усе життя. А коли тобі 10 років і на твоїх руках помирає від голоду маленький братик!!! Бракує слів, щоб передати це горе. Немає вже сьогодні серед нас людини, яка пережила ті страхіття. Але ми пам*ятаємо і зберігаємо цю пам*ять для нащадків.
Спогади Марюхни (Підгорної) Олександри Іванівни
Мами не стало рано. Четверо дітей осиротіли. Батько одружився вдруге. Мачуха не ображала, але теплоти діти не відчували. А тут ще й голодні часи настали. Дуже було тяжко. Захворів на тиф батько. Тоді й задумала мачуха найменших дітей відвезти до Харкова та залишити там. Добре одягла Шуру та Павлушу й поїхали вони разом до міста ніби-то за хлібом. Там, біля магазину на Нетеченській, і залишилися на вулиці десятирічна Шура та її п'ятирічний братик. Стояли чекали матір, яка пообіцяла швидко повернутись, але вже й вечір настав, а її не було. Навколо магазину скрізь лежало багато померлих, дітям було страшно. Підійшов міліціонер, забрав їх і повів повз Благовіщенського собору до якоїсь дільниці № 6. Завів їх до величезної дощатої будівлі, де кінця не було голодним людям, які стояли, ходили, лежали, сиділи. Брудно, холодно. Шура десь у куточку знайшла місце й присіла, міцно тримаючи за руку братика. Де вони знаходяться? Скільки їм тут бути? Байдуже! Дуже хотілося їсти. Шура вже не могла пригадати, коли вони їли востаннє. Час від часу між рядами проїжджала підвода, і двоє чоловіків підбирали померлих. Страшно не було. Хотілося їсти. Так пройшов день, потім другий, третій… Павлуша вже не просив їсти. Пригорнувшись до сестрички, так і помер у неї на руках. Тепер настала черга Шури. Але не судилося. Хтось покликав: це була Нескоромна Люба, сусідка з Нової Водолаги. Вона наказала Шурі зняти пальто, закутати братика й попрощатися з ним назавжди. Допомогла Шурі підвестися, а потім вони довго кудись ішли. Залізничний вокзал. Кондуктор посадив у вагон. До тями дівчинка прийшла, коли побачила в сумці кондуктора хліб. Відчуття голоду знову повернулося. Чоловік відрізав невеличкий шматочок і дав Шурі, пообіцявши перед зупинкою у Водолазі ще дати хліба. І слово своє стримав. Так дівча повернулося додому…

Джерело: Tetyana Kobzeva Нова Водолага моя

­